понеділок, 28 жовтня 2013 р.

Психологія дітей з розумовою відсталістю


Рекомендації для педагогічних працівників, батьків

Розумово відсталі діти, діти зі зниженим інтелектом, з труднощами в навчанні, з особливими потребами тощо, - одна з найбільш численних категорій дітей, що відхиляються в своєму розвитку від норми. За наявними у даними, такі діти складають близько 2,5% від загальної дитячої популяції. Зарубіжні педагоги нерідко вказують інші, більш високі відсотки, що обумовлено використанням кілька інших критеріїв при діагностуванні розумового розвитку дитини.
            Переважна більшість розумово відсталих дітей складають діти-олігофрени (від грец. Oligos - малий + phren - розум). Поразка мозкових систем що лежить в основі недорозвинення психіки, виникає у цієї категорії дітей на ранніх етапах розвитку - у внутрішньоутробному періоді, при народженні або протягом перших півтора років життя, тобто до становлення мови. [4]
            При олігофренії органічна недостатність мозку носить резидуальні (залишковий) непрогредієнтний характер, що дає підстави для оптимістичного прогнозу щодо розвитку дитини, який після перенесеної шкідливості виявляється практично здоровим, оскільки хворобливі процеси, що мали місце в його центральній нервовій системі, припиняються. Він має позитивні потенційні можливості і за сприятливих умов реалізує їх. Іншими словами, дитина здатна до психічного розвитку, яке, однак, здійснюється аномально, оскільки його біологічна основа патологічна.
            Особливими є випадки, при яких наявне у дитини недоумство поєднується з наявністю поточних психічних захворювань - епілепсії, шизофренії та інших, що суттєво ускладнює її виховання і навчання і, звісно, прогноз. Просування таких дітей у плані пізнавальної діяльності і особистісних проявів, успішність їх входження в соціальне середовище у великій мірі залежать від перебігу хвороби, від можливого, часто не передбачуваного її загострення, яке зводить нанівець усі зусилля педагога.
            В даний час встановлено, що мінімальна мозкова дисфункція нерідко має місце у дітей з затримкою психічного розвитку (ЗПР), які суттєво відрізняються від розумово відсталих. Їх стан характеризується іншим, більш сприятливим прогнозом, який ґрунтується на наявності в них відносно високих потенційних можливостей розвитку, які забезпечують основу для просування у пізнавальній діяльності, в особистісному плані, щодо соціальної та трудової адаптації.
            Разом з тим відомі такі випадки розумової відсталості, при яких причин біологічного характеру (хвороб, травм) не відмічається або при теперішньому рівні діагностики вони не можуть бути встановлені. Таким чином, медичні показники хоч і мають велику значимість, але не є єдиними.
            Слід підкреслити, що в останні роки розумова відсталість все частіше виявляється у вельми своєрідних, ускладнених формах. Значно збільшилася кількість розумово відсталих дітей з різними додатковими відхиленнями у розвитку - зі зниженням слуху, зору, із залишковими явищами дитячого церебрального паралічу, з різким недорозвиненням мовлення, за наявністю психічних захворювань та ін.
            Поряд з цим зустрічаються діти, у яких на тлі різкої недостатності загального рівня пізнавальної діяльності й мови, відхилень в емоційно-вольовій сфері за типом розумової відсталості виявляються щодо приховані здібності - музичний слух, почуття ритму, здатність до відтворення форми і кольору предметів і т. п. У деяких дітей виявляється непогана вербальна пам'ять. Без достатнього розуміння почутого вони відносно точно запам'ятовують фрагменти фраз, які вимовляються оточуючими їх людьми, і в ряді випадків більш-менш вдало користуються ними як мовними штампами.
            Причини, що викликають у дитини розумову відсталість, численні і різноманітні. У дефектології їх прийнято розділяти на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). Зовнішні можуть впливати в період внутрішньоутробного розвитку плода, під час народження дитини і в перші місяці (або роки) його життя. Відомий ряд зовнішніх факторів, що призводять до різких порушень розвитку. Найбільш поширеними з них є наступні:
§  важкі інфекційні захворювання, які жінка переносить під час вагітності, - вірусний грип, краснуха та інші;
§  різні інтоксикації, тобто хворобливі стани організму майбутньої матері, що виникають під дією отруйних речовин, що утворюються при порушенні процесу обміну. Інтоксикації нерідко є наслідком непомірного вживання вагітною жінкою ліків або алкоголю. Вони можуть порушити розвиток плоду. Небезпечні важкі дистрофії під час вагітності, тобто порушення обміну речовин в органах і тканинах, що викликають розлади їх функцій та зміни в будові, зараження плоду різними паразитами, що існують в організмі матері. До числа паразитарних захворювань належить токсоплазмоз, збудник якого - паразит, що відноситься до найпростіших. Жінка заражається від домашніх тварин - собак, кішок, курей, голубів, корів - або від диких - мишей, зайців, ховрахів (придбаний токсоплазмоз).

Травматичні ураження плода, що виникають при ударі або забитті, також можуть бути причиною розумової відсталості. Розумова відсталість може бути наслідком при родової травми - в результаті накладення щипців, здавлювання головки дитини при проходженні через родові шляхи при затяжних або надмірно швидких пологах. Тривала асфіксія під час пологів також може мати своїм наслідком розумову відсталість дитини.
            Встановлено, що приблизно 75% випадків складає вроджена розумова відсталість. Серед внутрішніх причин, що обумовлюють виникнення розумової відсталості, слід виділити чинник спадковості, який проявляється, зокрема, в хромосомних захворюваннях. У нормі при розподілі статевої клітини в кожну дочірню клітину потрапляє 23 хромосоми; при заплідненні яйцеклітини виникає стабільне число хромосом - 46. У деяких випадках відзначається нерозходження хромосом. Так, при хворобі Дауна нерозходження двадцять першої пари призводить до того, що у цих хворих у всіх клітинах є не 46, як в нормі, а 47 хромосом.
            До числа внутрішніх причин відносяться також порушення білкового і вуглеводного обміну в організмі. Так, наприклад, найбільш поширеним порушенням такого роду є фенилкетонурія, в основі якої лежить порушення білкового обміну у вигляді зміни синтезу фенилаланінгідроксилази - ферменту, що перетворює фенілаланін в тирозин. Нерідко зустрічаються також галактосемія та інші порушення.
            Хвороби немовлят на ранніх етапах життя, такі, як запальні захворювання мозку і його оболонок (менінгіти, менінгоенцефаліти різного походження), нерідко служать причинами розумової відсталості.
            В останні роки все більше випадків, коли розумова відсталість виявляється обумовленою різко підвищеною радіацією тієї місцевості, де живе сім'я, неблагополучною екологічною обстановкою, алкоголізмом або наркоманією батьків, особливо матері. Певну роль відіграють також важкі матеріальні умови, в яких знаходяться родини. У таких випадках дитина з перших днів життя не отримує повноцінного харчування, необхідного для його фізичного та розумового розвитку.
            В даний час користуються міжнародною класифікацією розумово відсталих, на підставі якої дітей поділяють на чотири групи за ступенем вираженості дефекту: з легкою, помірною, тяжкою і глибоким ступенем розумової відсталості.
            Діти, пов'язані з першими трьома групами, навчаються і виховуються у відповідності з різними варіантами програми спеціальної (коррекційної) загальноосвітньої школи. Пройшовши спеціальне навчання, багато хто з них соціально адаптуються і працевлаштовуються. Прогноз їх розвитку відносно благополучний.
            Найбільш вивченими та перспективними в плані розвитку та інтеграції в суспільстві є діти-олігофрени з легким і помірним ступенем розумової відсталості. У подальшому викладі, вживаючи термін «розумово відстала дитина», маємо на увазі дітей вищеназваних двох клінічних груп. Зауважимо, що діти, що входять до їх складу, мають значні відмінності, у зв'язку з чим виникла необхідність класифікації, що враховує їх особливості.
            Серед класифікацій олігофренії, що ґрунтуються на клініко-патогенетичних принципах, в нашій країні найбільш поширеною є класифікація, запропонована М.С. Певзнер, відповідно до якої виділяють п'ять форм.
1.      При олігофренії, характеризується неврівноваженістю нервових процесів з переважанням збудження або гальмування, притаманні дитині порушення виразно проявляються у змінах поведінки і зниженні працездатності.
2.      У олігофренів з порушенням функцій аналізаторів дифузне ураження кори поєднується з більш глибокими ураженнями тієї чи іншої мозкової системи. Вони додатково мають локальні дефекти мови, слуху, зору, опорно-рухового апарату. Особливо несприятливо позначаються на розвитку розумово відсталого дитини порушення мови.
3.      При олігофренії з психопатоподібною поведінкою у дитини відзначається різке порушення емоційно-вольової сфери. На першому плані у неї виявляється недорозвинення особистісних компонентів, зниження критичності щодо себе та оточуючих людей, розгальмовування потягів. Дитина схильна до невиправданих афектів.
4.      При олігофренії з вираженою лобовою недостатністю порушення пізнавальної діяльності поєднуються у дитини зі змінами особистості за лобним типом з різкими порушеннями моторики. Ці діти мляві, безініціативні і безпорадні. Їхнє мовлення багатослівно, беззмістовно, має наслідувальний характер. Діти не здатні до психічного напруження, цілеспрямованості, активності, слабо враховують ситуацію.
5.      Усі діти-олігофрени характеризуються стійкими порушеннями психічної діяльності, виразно виявляються в сфері пізнавальних процесів, особливо - в словесно-логічному мисленні. Причому має місце не тільки відставання від норми, але й глибоку своєрідність і особистісних прояві та пізнавальної сфери.

Діти-олігофрени здатні до розвитку, що по суті відрізняє їх від недоумкуватих дітей усіх прогредієнтних форм розумової відсталості, і хоча розвиток олігофренів здійснюється уповільнено, з багатьма, часом вельми різкими, відхиленнями від норми, проте воно являє собою поступальний процес, вносить якісні зміни у психічну діяльність дітей, в їх особистісну сферу.
            Розвиток олігофрена визначається біологічними і соціальними чинниками. До числа біологічних факторів відносяться вираженість дефекту, якісна своєрідність його структури, час її виникнення. Ці фактори, як і інші, необхідно враховувати при організації спеціального педагогічного впливу.
            Соціальні чинники - це найближче оточення дитини: сім'я, в якій вона живе, дорослі і діти, з якими вона спілкується і проводить час, і, звичайно, школа. Вітчизняна психологія затверджує положення про провідну роль у розвитку всіх дітей, в тому числі і розумово відсталих, співробітництва дитини з дорослими та дітьми, що знаходяться поряд з нею, навчання в широкому розумінні цього терміну. Особливо велике значення має правильне, корекційно-розвиваюче, спеціально організоване навчання і виховання, що враховує своєрідність дитини, адекватне її можливостям, що спирається на зону її найближчого розвитку. Саме воно в найбільшій мірі стимулює дітей у загальному розвитку.
            Для просування дитини-олігофрена в загальному розвитку, для засвоєння нею знань, умінь і навичок, для їх систематизації та практичного застосування суттєво важливим є не всяке, а спеціально організоване навчання і виховання. Перебування в масовій загальноосвітній школі часто не приносить користі дитині, а в ряді випадків призводить до тяжких наслідків, до стійких, різко негативним змінам в її особистості.
            Спеціальне навчання, спрямоване на загальний розвиток розумово відсталих дітей, передбачає в першу чергу формування у них вищих психічних процесів, особливо мислення. Це важливий напрямок корекційної роботи теоретично обґрунтовано тим, що, хоча дитина-олігофрен своєрідна у всіх своїх проявах, саме дефектність мислення виявляється у неї особливо різко і в свою чергу загальмовує і ускладнює пізнання навколишнього світу. Разом з тим доведено, що мислення олігофрена безсумнівно розвивається. Формування розумової діяльності сприяє просуванню розумово відсталої дитини в загальному розвитку і тим самим створює реальну основу для соціально-трудової адаптації випускників допоміжної школи.
            Інше, теж дуже важливий напрямок корекційної роботи передбачає вдосконалення емоційно-вольової сфери учнів, яка відіграє велику роль в засвоєнні знань, умінь і навичок, у встановленні контактів з оточуючими і в соціальній адаптації дітей у школі та поза нею. Дійсно, мислення та емоційно-вольова сфера представляють собою сторони єдиного людського свідомого, а весь хід розвитку дитини, за твердженням Л.С. Виготського, заснований на зміни, що відбуваються у співвідношенні інтелекту та афекту. Розглядаючи питання про взаємодію організму і середовища, Л.С. Виготський сформулював поняття «соціальна ситуація розвитку» і підкреслив думку про те, що вплив на дитину навколишнього середовища визначається не тільки її характером, але й індивідуальними особливостями суб'єкта, тими переживаннями, які у неї виникають.
            Просування розумово відсталих дітей відбувається нерівномірно в різні вікові періоди. Дослідженнями встановлено, що безсумнівна активізація пізнавальної діяльності змінюється роками, протягом яких як би підготовляються, концентруються можливості, необхідні для подальших позитивних зрушень. Найбільше просування можна помітити на протязі перших двох років навчання, на четвертому-п'ятому році і в кінці навчання.
            У олігофренопедагогіці прийнята якісна характеристика різних ступенів розумової відсталості в залежності від того, наскільки виражений інтелектуальний дефект і як він впливає на можливості соціалізації дитини, перш за все через її навчання, а Всесвітня організація охорони здоров'я, класифікуючи розумову відсталість, орієнтується на кількісну оцінку інтелекту (IQ), є необхідність зіставити ці підходи.
            Так, при показникові IQ 71 бал і вище - розвиток дитини визнається нормальним. Незначна розумова відсталість (легкий ступінь), яка викликає стійкі утруднення у навчанні, діагностується за показниками IQ в межах 50-70 балів, а у вітчизняній олігофренології кваліфікується, як дебільність.
            Коли величина IQ знаходиться у межах 35-49 б., встановлюється помірна розумова відсталість, що відповідає такому ступеню олігофренії, як імбецильність.
            І, нарешті, показник IQ в межах 25-39 б. і нижче, означає тяжку (виражену) і глибоку розумову відсталість, за вітчизняною термінологією - ідіотія, яка в залежності від глибини в межах цього ступеня зниження інтелекту зумовлює дуже значні труднощі у навчанні аж до практичної неможливості його здійснення.
            Отже, за глибиною дефекту розумову відсталість при олігофренії ми поділяємо на три різновиди: ідіотія, імбецильність, дебільність.
            Найтяжчий з них - ідіотія (від грец. idioteia - невігластво, неосвіченість) - найглибший, крайній ступінь інтелектуальної недорозвиненості, природженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства. Ідіоти не здатні усвідомлювати оточення; мовлення в них розвивається вкрай обмежено (до вимовляння окремих слів); для них характерні важкі порушення моторної сфери з особливою недорозвиненістю координації рухів і цілеспрямованих рухових актів. Діти-ідіоти не підлягають шкільному навчанню, їх направляють для спостереження та догляду до спеціальних закладів системи соціального захисту населення.
            Порівняно легшим, ніж ідіотія, ступенем порушення інтелектуального та загального розвитку є імбецильність (від лат. imbecillus - слабкий, немічний) її  вважають середнім ступенем слабоумства, розумової відсталості. Імбецили спроможні засвоювати деякі елементарні навички практичної та розумової діяльності, тому вони можуть оволодівати окремими нескладними (механічними) видами фізичної праці й навіть елементами грамоти (якщо імбецильність не дуже глибока). Таких дітей виховують та елементарно навчають у спеціальних дитячих будинках системи соціального захисту населення, де вдається прищепити їм нескладні навички самообслуговування і фізичної праці, а також засобами корекційної роботи сприяти певним позитивним зрушенням у розвиткові психічної та фізичної сфер. Надалі вони потребують постійної опіки, тому що їхні можливості до самостійного життя та трудової діяльності в суспільстві дуже обмежені.
            Дебільність - найлегший ступінь розумової відсталості, проте інтелектуальний дефект не дозволяє дітям-дебілам оволодівати навчальною програмою масової школи. Такі діти навчаються за спеціальною програмою допоміжної школи. Вони оволодівають елементарними знаннями та вміннями, здобувають професійно-трудову підготовку з нескладних видів діяльності, що дає змогу у подальшому вести самостійне трудове життя у суспільстві.






Немає коментарів:

Дописати коментар